Насильство у сім’ї – важлива соціальна проблема!
Існує широко розповсюджений міф, що насильство в родинах – проблема лише неблагополучних родин, і майже завжди сімейне насильство пов’язане з пияцтвом і бідністю. Однак, за деякими дослідженнями, це не зовсім так. Насильство властиве всім соціальним групам і не залежить від економічного становища родини загалом.
В Україні проблему домашнього насильства практично не вивчали. Тільки віднедавна теми насильства в родині стали предметом публічного обговорення. Щоб перемогти реальне зло, треба відкрито обговорити проблему та шукати шляхи вирішення. За даними Інституту соціологічних досліджень НАН України, 68 % жінок зазнають знущання в сім’ї, з них чверть «як правило» або «часто» потерпає від побоїв. Кожна десята дівчина зазнає постійного насильства.
Важливу роль у соціалізації дитини, її гармонійному розвитку відіграє родина. Проте в Україні збільшується кількість сімей, які потрапили у складні життєві обставини. До переліку таких обставин відноситься: - жорстоке поводження з дитиною (недбале ставлення до дитини, її бездоглядність, в тому числі залишення дитини в небезпеці, насильство), насильство в сім’ї, експлуатація дитини, втягування її у жебрацтво або протиправну діяльність, заохочення дитини до споживання алкоголю, наркотичних речовин; - залишення дитини без батьківського піклування внаслідок розладу здоров'я батьків, осіб, які їх замінюють, направлення їх на довготривале стаціонарне лікування чи реабілітацію, зникнення батьків, осіб, які їх замінюють, без вісти, їхнє ув'язнення, постійна зміна проживання сім’ї, що призводить до погіршення стану здоров'я дитини, смерть батьків; - проживання сім'ї у непридатних для життя умовах, тривалий конфлікт у родині; - прояви девіантної поведінки дитини (асоціальної, кримінальної, аморальної, аутодеструктивної – суїцидальної, віктимної, адиктивної); - перебування дитини в екстремальній життєвій ситуації (в зоні міжетнічних чи міжрелігійних конфліктів, аварій, катастроф, збройних конфліктів) тощо.
За даними ООН, у зв’язку з пандемією коронавірусу у світі домашнє насильство збільшилося вдвічі. Карантинні заходи, спричинені COVID-19 збільшують фізичне, психологічне та економічне навантаження на жінок! У всьому світі жінки складають 70% працівників сфери охорони здоров’я та сектору соціальних послуг і виконують втричі більше неоплачуваної домашньої роботи та догляду за дітьми, ніж чоловіки.
Домашнє насильство, тобто умисне систематичне вчинення фізичного, психологічного або економічного насильства щодо подружжя чи колишнього подружжя або іншої особи, з якою винний перебуває (перебував) у сімейних або близьких відносинах, що призводить до фізичних або психологічних страждань, розладів здоров’я, втрати працездатності, емоційної залежності або погіршення якості життя потерпілої особи, карається громадськими роботами на строк від ста п’ятдесяти до двохсот сорока годин, або арештом на строк до шести місяців, або обмеженням волі на строк до п’яти років, або позбавленням волі на строк до двох років.
Домашнє насильство означає всі акти фізичного, сексуального, психологічного або економічного насильства, які відбуваються в лоні сім`ї чи в межах місця проживання або між колишніми чи теперішніми подружжями або партнерами, незалежно від того, чи проживає правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні або незалежно від того, чи проживав правопорушник у тому самому місці, що й жертва, чи ні. (ст.3 Конвенції Ради Європи про запобігання насильству стосовно жінок і домашньому насильству та боротьбу із цими явищами)
Насильство в сім’ї – будь-які умисні дії фізичного, сексуального, психологічного чи економічного спрямування одного члена сім’ї по відношенню до іншого члена сім’ї, якщо ці дії порушують конституційні права і свободи члена сім’ї як людини та громадянина і наносять йому моральну шкоду, шкоду його фізичному та психічному здоров’ю.
Законодавство України у сфері протидії домашньому насильству закріплює чотири форми такого насильства: фізичне, сексуальне, психологічне, економічне.
Стосунки між дітьми, між дітьми та дорослими в закладі освіти мають значний вплив на становлення особистості здобувачів освіти, їхню подальшу соціалізацію. Наслідки насильства можуть проявлятися протягом усього життя людини, відбиватися на її емоційному та когнітивному розвитку, фізичному і психічному здоров’ї. Насильство послаблює прихильність здобувачів освіти до закладу освіти, викликає у них почуття страху та відсутності безпеки, що суперечить головним завданням навчання і виховання, позбавляє права здобувати освіту у безпечній та доброзичливій атмосфері. Насильство та булінг – поширена проблема в сучасному українському суспільстві, і найгостріше вона постає в освітньому середовищі, де дитина проводить більшу частину свого повсякденного життя. За даними опитування5 , що проводилося серед дітей та підлітків віком від 10 до 17 років, 37,9 % усіх опитаних повідомили, що впродовж останніх двох місяців (які передували опитуванню) зазнавали образ, принижень чи знущань, а 35 % респондентів відповіли, що самі брали участь в образах, приниженні або знущанні з інших. Про досвід фізичного насильства впродовж останніх 12 місяців повідомили 10,3 % осіб, а емоційного насильства зазнали 14,5 % респондентів. Кожен другий опитаний хлопець (51,6 %) та кожна п’ята дівчина (18,9 %) повідомили, що брали участь у бійках.
Огляд нормативно-правових документів з протидії та попередження насильства в Україні Дотримання, забезпечення та захист прав дитини передбачено Конституцією України, низкою законодавчих актів України та Конвенцією ООН про права дитини. Відповідно до статті 52 Конституції України, будь-яке насильство над дитиною та її експлуатація переслідуються законом. Стаття 10 Закону України «Про охорону дитинства» зазначає, що кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності.
Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що ґрунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини. Держава здійснює захист дитини від: • усіх форм насильства та інших проявів жорстокого поводження, експлуатації, сексуального насильства, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють (законних представників); • втягнення у злочинну діяльність, залучення до вживання алкоголю, наркотичних засобів і психотропних речовин; • залучення до екстремістських релігійних психокультових угруповань та течій, використання її для створення та розповсюдження порнографічних матеріалів, примушування до проституції, жебрацтва, бродяжництва, втягнення до азартних ігор тощо. Держава через органи опіки і піклування, служби у справах дітей, центри соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді, кол-центри з питань запобігання та протидії домашньому насильству, насильству за ознакою статі та насильству стосовно дітей у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу в запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених органів, проведення розслідування та вжиття заходів щодо припинення насильства. Згідно зі статтею 150 Сімейного кодексу України, батьки зобов’язані піклуватися про здоров’я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов’язані поважати дитину. Забороняються будь-які види експлуатації батьками своєї дитини. Забороняються фізичні покарання дитини батьками, а також застосування ними інших видів покарань, які принижують людську гідність дитини. Закон України «Про запобігання та протидію домашньому насильству» визначає організаційно-правові засади запобігання та протидії домашньому насильству, основні напрями реалізації державної політики у сфері запобігання і протидії домашньому насильству, спрямовані на захист прав та інтересів осіб, які постраждали від такого насильства. Процедуру розгляду скарг дітей про порушення їх прав і свобод, домашнє насильство та інші прояви жорстокого поводження з дитиною визначають: • Порядок взаємодії суб’єктів, що здійснюють заходи у сфері запобігання та протидії домашньому насильству і насильству за ознакою статі, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 22 серпня 2018 року № 658; • Порядок взаємодії органів державної влади, органів місцевого самоврядування, закладів та установ під час забезпечення соціального захисту дітей, які перебувають у складних життєвих обставинах, у тому числі таких, що можуть загрожувати їх життю та здоров’ю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 03 жовтня 2018 року № 800.
